Українців за кордоном готові брати на посади «синіх комірців» та сезонні роботи, а в Україні ринок праці став ринком роботодавця
Що відбувається з глобальним та українським ринком праці під час війни? Куди влаштовуються українські біженці за кордоном та чи мають вони намір лишатися там після її закінчення? На ці та інші актуальні питання виданню Forbes.ua розповів засновник агрегатору вакансій Jooble Роман Прокофʼєв.
Інформаційне агентство «Юг.Today» пропонує читачам ознайомитись з розділами статті, які, на нашу думку, є актуальними для всіх, хто зараз знаходиться у пошуку роботи, або замислюється над тим, щоб її змінити, чи навіть виїхати у її пошуках за кордон.
Ринок вакансій України Роман характеризує як той, що відновлюється. Але все не так просто.
«Кількість вакансій – досить репрезентативна метрика. У березні пропозиція просіла приблизно у вісім-дев’ять разів. Запитів від пошукачів взагалі не поменшало, можливо, за винятком перших двох тижнів. Зрозуміло, люди були у паніці, шукали безпеки, їм було взагалі не до роботи. Але, облаштувавшись на новому місці, розуміли, що потрібно заробляти гроші», – розповів засновник компанії.
Хоча Роман і каже, що ринок відновлюється, але падіння кількості вакансій він оцінює у п’ять разів від показника лютого.
І, що найголовніше, в один момент ринок пошукача перетворився на ринок роботодавця. Раніше люди перебирали варіанти, дивилися, чи підходить культура, відстань від офісу до дому. Все змінилося за місяць – зараз ті, хто пропонує роботу, отримують якусь неймовірну кількість відгуків.
«Боляче це казати, але через війну настав золотий час роботодавців. Дуже багато талановитих, розумних людей втратили роботу і шукають нову», – констатує фахівець.
При цьому, за його словами, з ринку праці практично зникли керівні, топменеджерські посади. Ситуація, каже Роман, дуже схожа на ту, що була у пандемію. Попит на тих, хто робив реальну роботу руками, на всі професії, які називають «синіми комірцями», теж скоротився. Але у загальній структурі пропозиції їх частка зросла.
Тимчасово скоротився попит на айтівців. Але в Україні значна частина індустрії – аутсорсингові компанії з іноземними замовниками. У них теж був шок кілька місяців, вони призупинили найм. Та порівняно з усіма іншими індустріями це був переляк, але не катастрофа.
«IT-спеціалісти досі у шаленому дефіциті. Спробуйте знайти собі п’ятьох NET-розробників. Ви не скажете, що ринок переповнений кандидатами і йдуть величезні скорочення. У світі IT – теж одна із найгарячіших ніш. Принаймні поки що. Потрібно розуміти, що в IT є дуже багато ролей. У картині світу розробників не дуже багато змін, попит є. Якщо ж люди працювали на сіньйор-позиціях в українських продуктових компаніях, що ще й були орієнтовані на Україну, то зрозуміло, що сталося із українським ринком. Для багатьох талановитих людей не стало роботи», – ділиться спостереженнями Роман.
На початку війни Jooble створив волонтерський проєкт – ресурс із пошуку роботи для українських біженців. Тож зараз фахівці компанії, я ніхто інший, добре володіють інформацією щодо працевлаштування українців за кордоном та виникаючих у зв’язку з цим проблем.
Ресурсом, на якому компанія збирає вакансії роботодавців, які точно готові брати українців, за словами Романа, користується більше 300 000 людей. Готовніть брати українців, підкреслює фахівець, це важливо, адже якщо ти не зареєстрований у країні, є певні законодавчі обмеження.
«Однак, у роботодавців все одно є певні упередження. Мовляв, я його візьму на роботу, навчу, а завтра він поїде. Воно мені потрібно? Всі розуміють, що українці їхали не за новим життям. Вони поїхали, тому що було потрібно зберегти своє життя та життя своїх дітей. І вони хочуть повернутися, як тільки зможуть», – каже Роман.
До сервісу компанії підключено 19 країн. Безапеляційний лідер з найму українців зараз – Польща, там найбільша підтримка з боку роботодавців. «Ресурс ще був у розробці, а нам вже написав засновник Grupa Pracuj Пржемислав Гачек. Вони опитали роботодавців, знайшли вакансії, на які готові взяти українців, і пропонували їх нам. Це було дуже зворушливо і дуже круто», – поділився враженнями від роботи фахівець.
Найбільше вакансій для біженців пропонують Польща, Німеччина, Чехія, Нідерланди та Іспанія.
Але найчастіше українців готові брати на посади «синіх комірців» та сезонні роботи.
«Найважче «білим комірцям», людям, які тут працювали в офісі. Наприклад, польська схожа на українську, і якісь побутові речі можна швидко схопити. Але займатися продажами чи бути маркетинг-менеджером без ґрунтовного знання мови неможливо. Якщо ви були лікарем в Україні, ваш диплом у Польщі нічого не значить – інші протоколи лікування, інші ліки. Бухгалтер? Те саме. Тут інше законодавство, інші правила, інший облік», – пояснює причини Роман.
Але, най його думку, велике перебільшення казати, що ніхто не повернеться назад.
«Це неправда. Люди, що були успішні в Україні, дуже хочуть повернутися. Тому що їм немає місця в Європі з вищеозначених причин: мова та професійній контекст. Їхні навички не можна використати. Звичайно, за два-три-чотири роки вони адаптуються. Звичайно, є універсальні навички. Наприклад, купувати контекстну рекламу можна у будь-якій країні, але знову ж таки потрібне знання мови», – прогнозує фахівець.
Але інша ситуація, вважає Роман, у тих, хто працював на умовному будівництві.
«Вони переїхали у Європу і бачать, що там є робота, за неї платять більше грошей, а умови праці кращі. Ще й багато держав підтримують біженців. У них виникне резонне питання: навіщо взагалі повертатися? Із часом вони вивчать мову, асимілюються, знаходитимуть дедалі більше причин залишатися. Найбільший ризик – міграція робочих спеціальностей. Вона і раніше існувала. Але ж вона була здебільшого сезонною: поїхали, заробили грошей, повернулися назад. В інтернет-маркетингу це називається конверсія. Поїхали 100 людей, повернулися 90, потім поїхали 90, а повернулися лише 80. Всі роботодавці скаржилися, що не вистачає робочих спеціальностей. Плиточники, каменярі вже мали по 30 000 грн зарплати. Адже якщо платити менше, вони поїдуть заробляти за кордоном. Зараз ця міграція стала вимушеною, і це створює довгострокові ризики для України», – окреслює він не дуже райдужні перспективи.
Наостанок Роман поділився з нашими колегами думками щодо того, яка може бути для таких людей мотивація повернутися?
«Багато людей ідентифікували себе як українців. Це внутрішній стан, коли ти розумієш, що твоє місце – на твоїй землі. Те, до чого лежить душа. Це внутрішнє патріотичне відчуття не нескінченне. Тому головне – перемогти у цій війні якомога скоріше. А для цього потрібно будувати економіку. Всі, хто грав у воєнні стратегії, знають, що потрібно воювати і будувати одночасно. Не виходить лише воювати або лише будувати. Якщо людина з усією своєю любов’ю до України повернеться й просидить два-три місяці без роботи, вона поїде назад. Буде розуміння: ок, я намагався, але потрібно годувати родину. І це теж ризик».
Одеса : yug.today