Для чого нам право на володіння зброєю?

Суспільний інтерес до теми легалізації не втратиться, допоки план дій з її поводженням не буде врегульований. Питання безпеки буде переслідувати нас і після перемоги. Особисто мені, як і тисячам представникам активного молодого покоління, далі жити і будувати своє життя в цій країні. Зброя для самозахисту буде мати попит, бо ми вже були свідками того, що робить рф по-братерському в Придністров’ї, Південній Осетії, Абхазії, Чечні, Криму та Донбасі, а зараз і по всій Україні.

Українці здебільшого схвалюють наміри держави ухвалити закон про право на володіння зброєю. Тут треба бути обачними, я погоджуюся з думкою голови Української асоціації власників зброї, Георгієм Учайкіним, про те, що в базовому законі має бути обов’язково визначено, яка зброя має бути доступна та кому, де має право використовуватися, з якого віку, після якої перевірки та навчання.

Особливу увагу я б приділив би саме навчанню та порядку отримання зброї, яке має бути суворо врегульоване. Ще до війни у Львові та області почались навчання зі стрільби для учнів 9-11 класів, працівників комунальних підприємств та держустанов. Якщо ми вже перебуваємо у воєнному стані і маємо сусіда, який одного разу поставив собі за мету винищення українського народу, то де гарантії того, що навіть після нашої перемоги через роки він не наважиться на подібне знову?

Сьогоднішня молодь вже завтра стане батьками, переживши війну в Україні вони матимуть за обов’язок знати, як захиститися і бажано, щоб на момент нападу ворога вони мали під руками інструмент захисту. Якщо зараз це не на часі, то коли нам починати створювати правильну культуру поводження та використання зброї в цілях самозахисту та захисту своїх рідних?

Загалом, станом на зараз законопроєкт про володіння зброєю готується до другого читання. В Україні до війни легально 6 осіб зі 100 мали вогнепал, нелегально – 10, зараз за найскромнішими підрахунками ця кількість збільшилась у 5 разів.

Для прикладу у США це 90 осіб зі 100 і право громадян на володіння зброєю з 1791 закріплено другою поправкою до конституції країни, у Швейцарії володіння зброєю дозволено вже понад 20 років – приблизно 46 одиниць на 100 осіб, у Франції – 32, у Греції – 31 одиниця, у Німеччині – 30. При покупці зброї у Фінляндії, обов’язково потрібно вказати в анкеті для яких цілей це потрібно. Якщо колекція більш як 5 вогнепалів, то їх необхідно зберігати в сейфі, який регулярно перевіряє поліція. Не дивлячись на суворі закони, в країні ще залишилося багато незареєстрованої зброї часів Другої світової. В Ізраїлі покупцеві повинно бути не менше 27 років і він повинен пройти службу в армії. Вогнепал дозволено мати при собі водіям громадського транспорту і таксистам, ювелірам, колишнім співробітникам силових структур. В Естонії ліцензія може бути припинена, якщо її власника зловили п’яним за кермом, навіть якщо зброї при ньому не було. Зараз будь-який житель Молдови може абсолютно відкрито красуватися з пістолетом в кобурі. Закон був прийнятий 1994 році у зв’язку з тим, що правоохоронці не справлявся з криміналом, який захлеснув країну. Уже через рік після легалізації ситуація стабілізувалася, рівень злочинності впав на 40%.

Понад 8 років триває війна, але Україна дотепер залишається єдиною державою Європи, в якій відсутній спеціальний закон, що регулює доступ населення до вогнепальної зброї. І поки йдуть серйозні дискусії з цього приводу, поки аналізується досвід поводження зі зброєю для самозахисту інших країн, пропоную поставити кожному активному, молодому громадянину України такі питання: «Що я маю зробити для того, щоб в разі гострої потреби захистити себе та свою сім’ю? І яким чином я буду це робити?»

Війна відібрала в молоді безтурботне життя. Тепер мислення та дії диктуються реальним часом, який вимагає від нас думати наперед, брати відповідальність за свої дії. Якби не війна, хто зна чи на часі було б розв’язання питання про володіння та поводження зі зброєю. Саме зараз пишеться історія нашої безпеки. Тому правила поводження зі зброєю повинні бути максимально чітко прописані та врегульовані відповідними інституціями, щоб наслідки легалізації як мінімум зменшили рівень криміналу, а не нашкодили суспільному порядку та безпеці українців.