Громада на Буковині будує квартири переселенцям

Був страх і розпач: як жити далі? На руках у Анни Коваленко трирічний син, старі батьки. Агресор наступає на Запоріжжя. Рідний Оріхів під нескінченими ворожими обстрілами.

«Спасибі Буковині, Вікнянській громаді, в яку ми приїхали, шукаючи порятунку від війни. Нас прихистили, надали житло, забезпечили всім необхідним. Наші діти в безпеці, –– розповідає Анна. –– Таких сімей багато у Вікні й довколишніх селах. Нині разом з місцевими будівельними бригадами працюємо на відбудові покинутого адміністративного приміщення, де будуть гарні квартири для нас, переселенців. А за роботу на будівництві отримуємо зарплату».

Вікнянська територіальна громада прийняла 528 людей, які евакуювалися із зон бойових дій, здебільшого з півдня і сходу країни — Запорізької, Донецької областей. Більшість із них — молоді мами з малими дітьми, старі немічні люди. Їх тимчасово розмістили в місцевій школі.

«Ще навесні ми ухвалили рішення переобладнати кілька наших комунальних об’єктів під квартири готельного типу і віддати їх переселенцям, — каже голова Вікнянської ТГ Іван Ковалюк. — Передбачили для цього у бюджеті громади понад мільйон гривень. Завершили будівельно-монтажні роботи і розпочинаємо оздоблювальні на довгобуді терапевтичного корпусу в селі Вікно. Ще трохи, й будуть готові до новосілля квартири у приміщенні колишньої школи в селі Онут, що також входить у нашу громаду. Цим сім’ям нікуди вертатися. Їхні будинки розбито. Попереду зима. А тут буде тепло і затишно, гаряча вода, всі побутові зручності».

 «Часу обмаль, але все робимо відповідно до державних будівельних норм. На кожному поверсі для дітей передбачено ігровий простір, –– розповідає Василь Вікірюк, завідувач сектору містобудування і архітектури Вікнянської сільської ради. –– Почали монтаж котелень, які працюватимуть на твердому паливі».

У планах сільради –– переобладнати під житло для багатодітних сімей колишній гуртожиток у Вікні, добротні корпуси дитячого відпочинкового табору, який давно не діє. Так Вікнянська громада зможе прихистити ще більше людей, які потребують допомоги через війну.

«Ті, хто до нас приїхав із прифронтових зон і окупованих ворогом територій, вже, вважайте, жителі нашої громади. Ми повинні про них турбуватися», — каже Іван Ковалюк.