Мрії, які обірвала війна. Пам’яті юного Захисника України з Ізмаїльщини

Вчителька Данила Любов Володимирівна Паю, яка була класною керівницею з п’ятого по одинадцятий клас, розповідає, що її учень був дуже добрим, відповідальним та серйозним.

«Коли діти у п’ятому класі тільки прийшли до мене, Даня сидів за першою партою. Я пам’ятаю його очі – як сині волошки в полі. Його не можна було відразу не запам’ятати. Даня був спокійною та врівноваженою дитиною, у класі відповідав за спортивне направлення», – зі сльозами згадує Любов Володимирівна.

Данило дуже хотів стати моряком, тому часто розпитував у вчительки про професію, бо ж її чоловік та син працювали на флоті. Завжди прислухався до порад. Хлопець мав багато друзів, був дуже комунікабельний, у класі був лідером, допомагав однокласникам у складних життєвих ситуаціях. Займався карате, на змаганнях здобував значних успіхів.

На фото: Данило Ніколаєв з мамою та сестрою на випускному

Після школи зробив перший крок до своєї мрії – вивчився у Ізмаїльському вищому професійному училищі Державного університету інфраструктури та технологій по спеціальності «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка». У березні поточного року мав одержати диплом, але не встиг – у цей час вже став до лав Збройних Сил України, щоб захищати державу та усіх нас від російської навали.

На роботі у м. Лінц (Австрія)

Як розповідає мати юнака Олеся Анатоліївна, Даня, як його називали усі близькі та друзі, ніколи не уникав армії, вважав це почесним обов’язком кожного справжнього чоловіка. Пройшов строкову службу, демобілізувався незадовго до повномасштабного вторгнення. За тиждень до 24 лютого поїхав за кордон працювати. У страшний для усіх нас день юнак зателефонував додому та повідомив, що хоче повернутися в Україну, бо вважає, що повинен захистити сім’ю. Материнське серце мабуть щось відчувало, тому Олеся Анатоліївна дуже плакала та вмовляла Даню залишитися за кордоном. Він наче послухав, але вже у червні, нікому не повідомляючи, несподівано приїхав додому.

«Я не можу бути на чужині, коли в країні війна. Я був в армії, мене вчили. Я маю захищати, хочу, щоб ти, мамо, жила у вільній країні», – пояснив Данило своє рішення.

І знову усі рідні вмовили не йти одразу до військкомату. Але юнак поставив крапку над «і» – сказав, що як тільки його призовуть, без роздумів стане до лав ЗСУ.

За цей час хлопець знайшов роботу, почав зустрічатися з дівчиною. Мати каже, після знайомства з Марійкою Даня був окрилений, познайомив її з родиною, планував спільне майбутнє.

Зі слів Марійки, яка від дня трагічної звістки з фронту підтримує сім’ю свого коханого, Даня мріяв про власний будинок, про міцну та щасливу сім’ю.

Юнак поважав сімейні цінності, родина для нього була понад усе. Хлопець дуже любив матір та дев’ятирічну сестричку Варвару, яку називав принцескою. Олеся Анатоліївна зі сльозами розповідає, що Даня часто говорив їй: «Мамо, я маю тобі сказати щось дуже важливе. Нам потрібно обговорити дуже серйозну справу». Жінка завжди відкладала все, щоб вислухати сина. А він їй мовив: «Я забув тобі сказати – я так тебе люблю, мамо!» Особливо часто це повторював перед мобілізацією. Юнак наче відчував, що потрібно якнайчастіше говорити матері про свої почуття. Вона буде завжди його згадувати саме таким – люблячим та ніжним сином.

У березні 2023 року Данило Ніколаєв та його вітчим одночасно одержали повістки. Коли у військкоматі зрозуміли, що перед ними чоловіки з однієї родини, дали змогу визначитися, хто з них мобілізується. На сімейній нараді точилися суперечки. Ніхто не міг переконати Данила залишитися вдома. Він нагадав сім’ї про ту саму домовленість, що піде на фронт, як тільки одержить повістку. Крім того, своєю перевагою вважав те, що нещодавно був в армії та знає військову справу. Юнак зміг усіх переконати, що з ним буде все гаразд і саме він повинен стати на захист України.

У навчальному центрі

Після мобілізації та перебування у навчальному центрі Данило захищав нашу країну на Донеччині.

З побратимами

Кожного разу перед виходом на завдання писав матері: «Я поїхав. Мамо, не переживай», а після повернення з позицій: «Мамо, я повернувся, у мене все добре». Олеся Анатоліївна у відповідь писала настанови бути обережним.

Перед останнім виходом на завдання Захисник навіть не встиг побачити мамине повідомлення. Останні материнські настанови так і залишилися непрочитаними. Не встиг… Поїхав… Як вже потім стало відомо, Герой загинув у той же день – 29 травня – під час виконання бойового завдання. Коли мати одержала звістку, що син зник безвісти, почала його шукати, телефонувати у всі інстанції, кругом подала заяви. На жаль, все дарма. Усе село сподівалося, що Даня живий. Ця звістка тяжка для кожного мешканця, каже мати.

«Тепер чекаю свого синочка на щиті. Дні очікування дуже тяжкі та дуже довгі», – плаче Олеся Анатоліївна.

Перед останнім виходом на бойове завдання Захисник попросив у своєї коханої пробачення за те, що дуже рідко їй телефонує.

Олеся Анатоліївна каже, що зараз, аналізуючи кожен крок та слово сина, розуміє, що були якісь передвісники трагедії. Все частіші слова ніжності та любові, вибачення за недостатню увагу, а незадовго до мобілізації Даня подарував родині цуценя – маленького лабрадора та сказав, що це буде їхній захисник.

Близькі та люблячі люди будуть згадувати кожне слово та вчинок Данила. Як з нами поділилася мати Захисника, для неї син був завжди героєм – доводив це своїми вчинками та життєвими принципами. Завжди був сміливим та справедливим. Тепер Данило Ніколаєв Герой для усіх нас.

Ще нещодавно хлопці та дівчата початку 2000-х років народження навчалися у школі та святкували випускні вечори. Кожен з них здобував професію, мріяв про родину та щасливе майбутнє. Ми вважали їх ще дітьми. Але саме це покоління без роздумів стало на наш захист. Саме це покоління мало змінити нашу країну. І вони її змінюють саме зараз. Але, на жаль, не у кабінетах та на робочих місцях, а на фронті… Ціною самого дорогого, що у них було чи мало бути – свого життя, нестворених родин, ненароджених дітей, нездійснених планів та мрій…

Ми повинні пам’ятати про кожного загиблого воїна – усіх, хто залишив своїх дітей та пішов нас боронити, та хто був зовсім юним і не встиг пожити. Заради їх пам’яті кожен з нас повинен змінитися, будувати нове суспільство та вільну країну. Саме заради нашого майбутнього поклав своє життя 21-річний Данило Ніколаєв. Завжди пам’ятаймо про це!

Колектив інформаційної агенції «Юг.Today» співчуває рідним, близким, друзям Захисника. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас!

Альона ХОДАРЧЕНКО

Фото з сімейного архіву

Одеса : yug.today