Був для побратимів як батько: Ізмаїл втратив ще одного Героя

Поза роботою захоплювався снайперською стрільбою та страйкболом. Чи гадав тоді чоловік, що отримані в грі навички йому доведеться застосовувати у реальних бойових діях?

На фронт Володимир пішов на самому початку повномасштабного вторгнення – одразу після свого дня народження, 2 березня.

«Я піду. Я не хочу, щоб мою землю якісь гади топтали. Я не хочу, щоб мої діти гинули. Я піду воювати за всіх», – сказав він тоді своїй дружині.

Оксана розповідає, що завжди дивувалася його стійкості. Володимир ніколи не кидав своїх хлопців, виносив поранених з поля боя.

Був рядовим, підвищення його ніколи не цікавило. Але завжди був «старшим» для оточуючих – старшим за віком, за досвідом, за ставленням до товаришів. Сьогодні бойові побратими чоловіка телефонують їй, аби висловити свої співчуття, та кажуть, що він завжди був для них як батько.

Володимир воював на кількох напрямках. Зокрема, брав участь у визволенні Херсону. Тут він втратив багато друзів. Потім була Мар’їнка. А потім, каже Оксана, вже не казав, де знаходиться, бо не можна було.

За час служби побачити родину Володимир приїздив лише один раз – наприкінці березня поточного року. Дома провів десять днів.

«Я хотів би повернутися додому, але поки війна не скінчиться, я не повернуся», – згадує Оксана його тодішні  слова.

А вона відповіла, що чекає його з Перемогою.

На жаль, до Перемоги Володимир не дожив.

У Володимира залишились батьки, дружина та двоє синів.

Щодо місця та часу поховання Володимира Іванова буде повідомлено додатково.

Герої не вмирають!

Слава Герою!

Одеса : yug.today