Пам’яті пілота-винищувача, пластуна, підполковника Андрія Ткаченка

На спомин про пластового друга на сторінці Самбірського Пласту написав його наставник Юрій Леськів.

“Загинув мій вихованець з Пласту, в якого мав честь бути виховником у гуртку і зв’язковим у курені. Важливо залишити спомин про Андрія Ткаченка: яким він був у колі друзів і серед пластунів. В юнацькому гуртку Андрія загалом було вісім, через рік – сім, і до завершення юнацького пластування – троє хлопців. Мова про 2002-2008 роки. Два головні акценти – лідерство і навики практичного пластування – у друга Андрія були дуже добре виражені. У гуртку він, безумовно, був лідером. У курені – одним із них, тому постійно був у складі проводу. Він приваблював небагатослівністю. Андрій не був надміру балакучим. Він був добрим прикладом для хлопців в усьому, на практиці зокрема: в пластовій поставі, під час практичних занять, а гарна пластова товариськість в гуртку як найменшій групі пластунів – це значною мірою була його заслуга”, – згадує про свого вихованця Леськів.

За словами Леськіва, добрий пластун той, хто багато мандрує і таборує.

“Андрій Ткаченко зростав на моїх очах і часто під опікою – не лише як виховника, але й коменданта чи не половини таборів, які він пройшов. Окрім добрих знань і навиків у таборуванні і мандрівках на практиці, він в умовах природи був серед перших. Наведу лише один приклад. Відомий в Пласті табір «Вовча школа»: Андрій Ткаченко став першуном – тобто найкращим серед учасників за результатами спостережень всього проводу табору. Тому йому урочисто перед всіма вручили посвідку число 1. Це була найперша «Вовча школа» 2006 року”, – згадує виховник Андрія.

Він каже, що хлопець пишався своєю приналежністю до юнацького куреня ч. 61, який названий ім’ям засновника Пласту д-ра О. Тисовського. Уже в юнацькому віці Андрій обирав табори із летунською та військовою спеціалізаціями (йдеться про відомі всеукраїнські пластові табори “Чота крилатих” і “Легіон”).

“Восени 2002 року, коли формувався новий юнацький гурток, 12-річні юнаки міркували, яку обрати назву. Звісно ж, не без вирішальної думки Андрія Ткаченка обрали назву «Орлани». Знаємо, що орлана-білохвостого ще називають «орел-сіруватень» – це волелюбний сильний птах родини Яструбових. Юнаки намагаються плекати риси символу свого гуртка. Так було і з лідером цього товариського середовища. З того часу минуло неповних 22 роки… 8 березня 2024 року 33-річний підполковник Андрій Ткаченко сідав за кермо свого сірого-білого грізного бойового птаха. Зі своїм найближчим бойовим другом, з цим своїм «Орланом» із бортовим номером «безкінечність», він злетів у небо в свій останній політ, який став польотом у Вічність. Він вступив у бій за свого шестирічного сина Марка, за молоду дружину Лесю, за родину, за близьких і друзів, за українців, за рідну землю, щоб її захистити в лиху годину в нерівному бою. Ціною життя він виконав Військову присягу і Присягу пластуна – Бути вірним Богові і Україні”, – написав на спомин про Андрія його виховник.

Леськів вказав, що, власне, вороги, якими б підлими й жорстокими вони не були, визнали смерть Андрія Ткаченка у повітряному бою геройською.

“Після цього дехто з ворогів написав (переклад з рос.): «Зазвичай вони (українські пілоти — ред.) не вступають у бій з нашими “СУшками”, бо перемогти в небі все рівно не можуть. Тут БУЛА СПРОБА… В геройському бою (загинув) з переважаючими силами противника”. Так силу духу українського пілота-винищувача визнали вороги”, – додав Леськів.

Воїна поховали в Івано-Франківську, де він мешкав із сім'єю.

Колеги-пілоти вшанували пам’ять Захисника символічним прольотом винищувача над міським кладовищем. Від імені “Пласту” рідним передали “Залізний Пластовий Хрест”.

Посмертно військовому присвоїли звання підполковника Повітряних Сил ЗСУ.

У воїна залишилися батьки, брат, дружина і шестирічний син.

Шана і слава Герою!

Фото: Самбірський Пласт, galka.if.ua

ukrinform