Пам’яті поета, музиканта, стрільця-санітара Едуарда Голенока («Дністер»)

Родина Едуарда – з Каховки на Херсонщині. Ще у дитячому віці він із батьками переїхав до Новодністровська Чернівецької області, де тоді будувалася ГЕС. Його батько був будівельником-енергетиком. Сестра загиблого військового Крістіна каже, що Едуард був відповідальним та принциповим і пригадує випадок із їхнього дитинства.

– Мені тоді було лише два рочки, а Едуард мав 10 років. Ми проживали на сьомому поверсі багатоповерхівки, батьки були на роботі, ми вдома були самі. Почався землетрус. Мій брат обережно взяв мене на руки, взяв із собою одяг і вибіг сходами назовні. Він знав, що не можна користуватися ліфтом, був дуже обізнаним, з дитинства читав дуже багато книжок, – розповіла дівчина.

Едуард закінчив школу в Новодністровську. Далі навчався на електромонтера, здобув фах машиніста будівельного крану. Працював у електроцеху на Дністровській ГАЕС. Із дитинства і юності захоплювався філософією, писав вірші, оповідання, про які мало кому розповідав. Умів грати на гітарі, флейті, сопілці, укулеле, губній гармоніці, барабанах. Займався айкідо. А ще він любив малювати – усе, що бачив та відчував.

– Виявилося, що у нього більше сотні товстих зошитів, до яких він ще із дитинства записував вірші, прозові твори, філософські роздуми про життя. Його вірші були дуже глибокими і пророчими. В одній зі своїх пісень Едуард описав свою смерть. Він там показав місцевість, де загинув, краєвиди, які бачив востаннє, розказав про людей, які його оточували, які слова він сказав… Це щось неймовірне. А вірш був написаний у 2006 році. Тобто, він відчував і писав про це, – не стримуючи сліз, пригадує Крістіна.

Із майбутньою дружиною Алексіною Едуард познайомився в Інтернеті. А вже через місяць після знайомства він поїхав до неї у Сімферополь і там залишився. У Криму вони жили щасливо аж до окупації півострова. Сім’я була змушена залишити Крим через переслідування за проукраїнську позицію. Оселилися в Українці під Києвом.

– Едуард дуже любив Крим, море. Дуже пишався, що в нас в Україні є такі екзотичні місця. Він багато писав про море, – пригадує Крістіна.

Після повномасштабного вторгнення сестра із мамою намагалися переконати чоловіка приїхати на Буковину, але він відповів, що має захищати Київщину. За словами сестри загиблого, Едуард із перших днів великої війни прагнув бути якомога кориснішим для країни.

– Пам’ятаю, як перші три дні він постійно телефонував мені, казав, що доводиться довго стояти в черзі, щоб записатися до тероборони. Але він свого досягнув. І вже у березні в перших рядах йшов у розвідку під Мощун, приймав на себе бій. Потім хлопців повернули на базу і довгий час нікуди не відправляли. Він тоді теж переживав і вирішив піти у 5-ту штурмову бригаду. Довго добивався свого і врешті його туди взяли, – сказала сестра Едуарда.

Після долучення до лав 5-ї штурмової бригади Едуард потрапив у списки для навчання у Великій Британії. Там він здобув фах стрільця-санітара. Сестра пригадує, що попри важкі тренування і виснаженість, він тоді виглядав щасливим. Адже думав, що невдовзі зможе приносити ще більше користі для перемоги над ворогом.

Після навчань підрозділ Едуарда відправили на Бахмутський напрямок. Через кілька тижнів служби, 6 серпня 2022 року, чоловік отримав смертельне поранення під час ворожого обстрілу поблизу селища Нью-Йорк.

Поховали Едуарда Голенока у Новодністровську. У нього залишилися батьки, сестра із племінником, дружина та пасинок. Його родичі зібрали та видали першу збірку поезії та прози. Книгу під назвою «Вибране» презентували влітку 2023 року, у день, коли автору мало би виповнитися 46 років. Загалом у його доробку – близько 600 творів. Родина з часом планує їх видати.

Вічна слава і шана Герою!

Фото з соцмереж

ukrinform