Пам’яті військового фотографа, капітана Арсена Федосенка

Пам’яті військового фотографа, капітана Арсена Федосенка Хвилина мовчання 21.07.2024 09:00 Укрінформ Своїми фотографіями розповідав про справжню природу українців

За фахом Арсен Федосенко – художник-графік, але кілька десятків років був фотографом. Творець, амбасадор українського вина, капітан Збройних сил України, батько двох синів мобілізувався у березні 2022 року. Разом із дружиною вони два тижні стояли в чергах під центральним Печерським військкоматом у Києві. 

Чоловік був військовослужбовцем 518-го батальйону 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. Він загинув 10 червня 2024 року від важкого поранення після влучання КАБу на Харківщині.

«Ми познайомилися з Арсеном перший раз у вересні 2022 року під Купʼянськом. Комбат представив його як людину, хто буде займатися створенням фотоепопеї звільнення Харківщини. Фоторепортажі Арсена про війну зʼявлялися на стрічках інформаційних агенцій протягом двох років і вже після того, коли він перейшов на службу до Генерального штабу. Запамʼятав Арсена постійно націленим на роботу, усміхненим навіть тоді, коли він валився з ніг від втоми», – написав у Фейсбуці побратим Тарас Березовець.

Арсен вважав своїм обов'язком і обов'язком всіх українців стати на захист Батьківщини. 

«Всім чоловікам в цьому чаті старше 18 треба стати на військовий облік, і це наш найважливіший обов‘язок. Не обов’язково брати до рук зброю, (її й так на всіх не вистачає), а захищати країну – обов’язково. Ніхто з нас не обирав час, в який жити, але ми самі вирішуємо, – захищати чи ховатись. Нам потім з цим вибором жити. Я завтра втретє піду до військкомату.

Війна сама себе не закінчить.

Інакше як спокійно жити серед тих, чиї чоловіки й діти вже захищають країну?», – закликав він у дописі від 6 березня 2022 року.

Дружина Анна публікує у Фейсбуці записи Арсена про службу: «З 24.02 я жив, їздив і працював у багатьох місцях та підрозділах, та став частиною того, в котрому був не як фотограф, а ніс військову службу. Заступав на зміни, вслухався в ефір, тримав зв’язок між позиціями, ніс відповідальність за життя побратимів».

22 червня 2022 року Анна проводжала Арсена в черговий виїзд на фронт і подружжя зробило селфі біля її офісу. Цьогоріч жінка знайшла нотатку про два роки війни.

Захисник писав: «Два роки, як нас намагаються вбити. Такої кількості злочинів світ ще не бачив. Колись я мріяв багато подорожувати і знімати за рахунок працедавця; Колись хотів, щоб українці повернули собі мову пращурів і власну ідентичність; Боявсь і мріяти про те, аби наша культура та мистецтво були в центрі світової уваги; Не міг уявити, що українці можуть збирати по триста мільйонів за день спільним коштом, і не раз; Ніколи не знав, що як бачиш дитину, на очі навертаються сльози…

Тепер усе це є.

Але якою ціною…

Я хочу, щоб ми навчились ще кількох речей:

– не розділяти армію і суспільство, армія – це ми;

– Перемога = існування. Нас, наших дітей, дітей наших дітей.

– Перемоги не буде без участі кожного з нас і без вітчизняної зброї;

– Шлях «внєпалітікі і какаяразніца» – до самознищення;

– Найбільший запит людей на фронті – справедливість. Якщо в тилу за це не боротись, – там не буде, що захищати.

– Ці два роки для тих, хто живий – подарунок від тих, хто загинув».

«Арсен був митцем, батьком, гурманом життя. Людиною, яка не знала моральних компромісів, завжди була вірною принципам людяності, фаховості, військового братерства. Як чоловік він був єдиним цілим зі своєю дружиною, це невимовна втрата для неї, пів всесвіту», – написали побратими на офіційній сторінці СтратКом ЗСУ. 

Арсен і Анна познайомилися в Ольвії на розкопках давнього міста, коли були студентами. Закохалися одразу і на все життя.

«Арсен загинув. Я не знаю, як з цим жити і як про це написати. Бо ми готувалися до щасливої старості разом, а не до слів на смерть», – відруагувала на загибель коханого дружина Анна.

«Такої сили кохання, як було у нас, не існує, – переконана жінка. –  Бо я не бачила нічого подібного ані в фільмах, ані в книжках. Любов сталася з першого погляду і розквітала з роками». 

Арсен завжди розмовляв українською, а дружина тривалий час – російською. «Коли народився другий син, Арсен почув, що старший звертається до молодшого «Мой малєнькій братік», – згадує Анна. – На наступний день він звільнився з роботи і сказав, що буде тепер з дітьми. Бо його діти мають говорити українською, а не «язиком матєрі». Він так діяв завжди, без жодних компромісів у важливому».

Уже в повномасштабний період російсько-української війни Арсен писав: «Ця серія фотографій присвячена моєму народу – українцям. Я знімав її протягом десяти років, і продовжую знімати. Це розповідь про справжню природу українців, про наші традиції, вміння працювати й творити, про нашу любов до природи, до землі й праці на ній, про відчуття свободи і вміння боротись за неї. (…) Як протилежність – смерть, розруха й страждання, котрі несе «рускій мір».

Шлях Воїна не закінчується на Землі, вирішили рідні і знайомі після загибелі капітана ЗСУ Арсена Федосенка. У пам’ять про нього було оголошено особливий збір. І вже 1 липня ініціатори прозвітували про те, що гвинтівка Рюгер у 338-му калібрі – база для снайперського комплексу «Арсен Федосенко» серії «Побратими» придбана! Цю зброю передали високопрофесійному снайперу 22 ОБСП. 

«…Ми винні йому – посадити лозу в крейдових схилах Бахмута, де він їх бачив, та зробити найкращий брют «Arsen», що буде знаний на весь світ. Шана, честь та любов тобі, брате. Вічне життя у твоїх фото та цінностях, що ми понесемо далі», – написали побратими з Управління стратегічних комунікацій Генштабу ЗСУ.

Прощання з Арсеном Федосенком відбулося у Михайлівському Золотоверхому соборі в Києві. Похований Герой на Байковому кладовищі.

Вічна пам'ять!

Фото: Фейсбук-сторінка Арсен Федосенко, Фейсбук-сторінка Анна Кирій, Руслан Канюка, Юлія Овсяннікова

ukrinform