Пам’яті розвідника Олександра Зікунова (позивний «Завуч»)

"Ми мріяли разом побудувати наш спільний будинок, об'їхати всю Україну та просто насолоджуватись життям. Він не цурався роботи: працював і вантажником, і на лісопильні, аж допоки йому не вручили повістку", – каже Катерина.

Спочатку Олександр пройшов навчання у Дніпропетровській області. Там, за словами дружини, він і зустрів свого найкращого побратима та товариша, з яким пліч-о-пліч продовжив службу як солдат розвідник-помічник гранатометника розвідувальної групи 71-ї Окремої єгерської бригади десантно-штурмових військ.

Катерина з теплою усмішкою згадує, як вперше дізналась про позивний коханого, якого побратими нарекли "Завучем", адже за професією він був учителем, а у війську – старшим загону.

"Коли він отримав коротку відпустку, я не могла повірити, що знову побачу його. Ми до шлюбу йшли два роки, і коли Саша приїхав, то запропонував побратись. Наче відчував щось… 30 серпня ми офіційно зареєстрували наш шлюб, а вже за декілька днів мусив їхати назад до побратимів", – розповідає жінка.

Олександр із бойовим товаришем вирушив на бойове завдання 11 вересня 2024 року. Відтоді зв'язок з ними повністю обірвався. Катерина розповідає, як разом із дружиною побратима місяць сподівались на краще та шукали бодай згадку про захисників. Хоч командуваня бригади запевняно, що чоловіки живі, однак все ж сумніви та страхи переконували жінок у протилежному.

"Нас довго запевняли, що вони живі, що це помилка. А потім 12 жовтня нас із дружиною Сашкового побратима викликали на упізнання… Будь-яка надія згасла, коли ми побачили тіла. Навіть в той момент наші хлопці були пліч-о-пліч, – згадує жінка.

Побратими загинули під час виконання бойового завдання поблизу Вовчанських Хуторів Чугуївського району Харківської області від мінометного обстрілу.

Попрощалися з Олександром Зікуновим 20 жовтня 2024 року. Військового зустрічали на щиті, віддавши шану та честь в селі Митки Жмеринського району Вінницької області, де він мешкав.

Катерина згадує, як Олександр постійно їй говорив: "Котусику, я скоро повернуся". Однак, стоячи біля його труни, жінка плакала, що не на таку зустріч вона очікувала…

У розвідника залишились батьки, дружина та донька.

Родина зареєструвала на сайті Президента петицію з проханням присвоїти Олександру Зікунову звання Героя України, яка ще не набрала необхідної кількості голосів, тож рідні воїна просять допомогти своїми підписами.

Вічна слава і шана Воїну!

Фото з відкритих джерел та сімейного архіву

ukrinform