Пам’яті бійця «Азову» Олександра Гряника (позивний «Грян»)

Пам’яті бійця «Азову» Олександра Гряника (позивний «Грян») Хвилина мовчання 24.05.2025 09:00 Укрінформ У березні 2022 року в рамках секретної спецоперації ГУР добровільно полетів на допомогу побратимам в оточений Маріуполь

Олександр Гряник мріяв піднятися на Еверест, бо звик ставити високі цілі. Але його «Еверестом» став оточений російськими загарбниками Маріуполь. Він вважав, що має бути поруч з побратимами, з якими пліч-о-пліч служив і воював.  

«Грян» загинув 8 травня 2022 року під час оборони заводу «Азовсталь». 28-річний старший солдат згорів в укритті внаслідок влучення туди ворожої фосфорної бомби. 

Олександр народився 8 січня 1994 року в Києві, куди батька, пана Сергія, відрядили по роботі з Луганщини. Вчився у школі №298, а згодом батьки перевели сина в гімназію №32 «Успіх», що на Печерську.

Ще з дитинства його цікавив спорт, а фаворитом став скейтбординг. Пізніше хлопець захопився футболом, з 2007 року долучився до фанатського руху столичного «Динамо», проте скейтбординг не полишав, а пізніше опанував гірський велосипед. 

Після школи юнак продовжив навчання на факультеті мiжнародної економiки й менеджменту Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, який закінчив у 2014 році. Саме на той час припали події Революції гідності. Футбольні вболівальники, разом з якими був Олександр, одні з перших долучились до протестів на Майдані. 

«Він зазвичай казав: «Я піду просто подивитись, постою збоку». Вже потім я побачила в інтернеті фото з коктейлями Молотова, які кидав Саня. Він рідко щось розповідав, певно, беріг наш спокій», – згадує мати Героя, пані Ольга.

Після Революції гідності багато її учасників одразу вирушили на схід захищати країну від російських загарбників. Але Сашка батьки притримали, адже він закінчував останній курс університету. 

Олександр пробув ще вдома більше року. Поки не виник вирішальний діалог під час перегляду новин: 

– Сашечка, ти зовсім не наш, замкнувся, що з тобою? 

– Мама, дивись, там хлопці воюють, а я сиджу, жеру от полуницю і почуваю себе лайном. 

Юнак пройшов курс молодого бійця до батальйону «Азов», додатково пройшов іспит на витривалість «Спартан». Але в день проводів добровольців на схід… зламав руку. Тож після відновлення йому довелося пройти цей курс удруге.  

У 2016 році Олександр підписав контракт з полком «Азов». Шість років Грян прослужив в Урзуфі під Маріуполем, воював на Світлодарській дузі та в багатьох інших гарячих точках сходу України. Був старшим кулеметником на першій лінії, але рідним та друзям розповідав вкрай небагато. Сестра Анастасія згадує, що нічого не знала про те, що брат служить в «Азові». За її словами, він заспокоював родину, не хотів травмувати подробицями.  

«Він ніколи не розповідав нам про службу. Коли не спитаєш – все добре, я в Маріуполі, – згадує батько захисника, пан Сергій. – От тільки зараз, після його загибелі, коли ми отримали документи і побачили, що перелік його бойових виходів на два листи тексту, зрозуміли, якою була служба Сашка насправді. Він справжній герой». 

У складі «Азову» був спецпідрозділ снайперів під назвою «Знаки». Вони мали індивідуальні шеврони та окремо тренувались. Служити в цій групі було великою честю. Олександр Гряник дуже хотів потрапити до «Знаків», і здійснив-таки мрію – отримав шеврон, яким дуже пишався.  

2 лютого 2022 року Олександр звільнився зі служби, приїхав до батьків. Залишив два наплічники з військовим спорядженням і поїхав із другом у Карпати, які дуже любив. Повернувся з відпочинку у горах 20 лютого. У перший день повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, Грян був у Києві. Відправивши батьків до сестри на Кіпр, сам знову пішов захищати Україну. Він був кулеметником у складі мобільної групи, яка нищила колони броньованої техніки на Київщині, брав участь у визволені Бучі, Ірпеня та Гостомеля. Але весь цей час рвався у Маріуполь, на допомогу своїм побратимам.  

27 березня він долучився до операції Головного управління розвідки й на гелікоптері вилетів в оточений ворогом Маріуполь. Першочергово був план, що вони висадяться на Азовсталі, але борти приземлились у самому місті, на території морського порту. Людей не вистачало, тож усі новоприбулі одразу отримували завдання. Від прильоту до роботи на позиціях минуло лише години дві. 

15 квітня був прорив бійців на Азовсталь через річку Кальміус. Під час прориву Олександр був поранений, але відмовився від евакуації, поступившись своїм місцем цивільній людині. Він залишився боронити Маріуполь до останнього подиху разом зі своїми побратимами.  

8 травня 2022 року, в День матері, Олександр Гряник зміг додзвонитися до мами і сказати, як сильно її любить… Того ж дня росіяни знищували «Азовсталь» потужними фосфорними авіабомбами. Одна з них, пробивши перекриття, влетіла в бункер на мінус шостому поверсі, де були Грян із побратимами…  

Тіло Олександра шукали вісім місяців. Під новий 2023 рік родина отримала сповіщення про збіг ДНК. 28 жовтня того ж року урну з його прахом поховали на Лук’янівському кладовищі в Києві.  

«Він прожив хоч і коротке, але сповнене битвами та перемогами життя. Грян зробив великий внесок у нашу перемогу, яка точно буде. Я гордий, що знав цю людину. Я ніколи не плачу над полеглими побратимами, а пишаюсь, тому що воїн живе до тих пір, поки існує пам’ять та слава про нього», – поділився спогадами про Олександра побратим Руслан «Давид» Сербов. 

Грян мріяв піднятись на Еверест. Українська альпіністка Антоніна Самойлова зійшла на цю найвищу вершину світу, де розгорнула фото Олександра, присвятивши своє сходження йому.  

На честь Олександра Гряника у 2023 році на проспекті Володимира Івасюка, 60 в Києві, нанесли графіті на торцевій стіні 16-поверхового будинку. А 26 серпня 2023 року в Києві відбувся турнір з мініфутболу пам’яті Олександра Гряника, організований батьками героя.  

Щороку рідні, близькі та небайдужі підіймаються на вершини українських гір. У 2024 році батько захисника Сергій Гряник і близько 40 людей, в тому числі двоє маріупольських дітей, піднялися на гору Хом’як у Карпатах. 

У травні 2024 року батьки захисника разом з представниками місцевої влади та викладачами встановили меморіальну дошку біля центрального входу школи №298 у Києві, в якій навчався Олександр Гряник. 

Вічна пам’ять і шана Герою! 

Фото з сімейного архіву, Інстаграм gryanster_father, 24 канал, Радіо Свобода, WBC Ультрас Динамо, Олександра Плакіна, Асоціація родин захисників “Азовсталі”

ukrinform