«Що робить нас буковинцями?»: як місцеві дослідники знаходять прихований культурний код регіону

Що саме робить нас буковинцями? Якщо гуцули, наприклад, чітко усвідомлюють свою ідентичність і з перших нот упізнають рідну пісню, то на Буковині ці межі часто розмиті. Хоча регіон має яскраві, виразні особливості, що різняться буквально від села до села. Аби дослідити, зафіксувати та показати цей унікальний спадок, у 2024 році виникла громадська організація «Кафедра Буковини». Усе починалося з дружніх жартів однодумців про «сходки кафедри», а переросло в масштабну мету — допомогти місцевим мешканцям пізнати свій субетнос. Про те, як відбуваються етнографічні експедиції та чому традиції є найкращою терапією, розповідає засновниця проєкту Анастасія (Ція) Свідерська.

***

Анастасія цікавиться етнографією з 2019 року. Юристка за фахом, вона зізнається, що переломний момент у її свідомості настав після виборів.

У традиційному головному уборі Анастасія Свідерська

«Я зацікавилась: “Хто я? Чого я живу на цій землі, саме на цій? Що мене робить українкою, буковинкою?” — пригадує Ція. — І, власне, з цього почалась подорож у своє, і в етно в тому числі. Але спочатку я досліджувала все загальноукраїнське. У нас є такий негласний тренд, що загалом Полтавщина особливо виділяється, тому що вона дуже добре описана, її багато хто “тягне”. Тобто це було єдине, що ти міг у принципі подивитись, розглянути. Тому починала з цього. А потім вже подумала: “Я ще й буковинка, окрім того, що я українка. А що мене робить буковинкою? А де я живу?”».

Вона почала по-іншому дивитися на звичні з дитинства речі. Буковинські килими, горботки та традиційні сорочки, яких досі багато на Буковині, замість буденної норми відкрилися для неї як справжній культурний скарб.

Хто творить «Кафедру Буковини»

Основний склад команди є сталим і працює разом ще від старту проєкту. До нього входить сама Анастасія, а також кілька профільних фахівців. Зокрема, ілюстраторка та керамістка Олена Петишак аналізує місцеві вироби (наприклад, під час експедиції до Малинців). Архітекторка Наталія Ватаманюк під час подорожей коментує особливості старовинних хат та їхніх конструкцій, як-от солом’яних стріх.

Усі ці знахідки та сам процес дослідження документує відеографка Маргарита Мельничук. Крім того, до команди залучений Іван Мудрак, який паралельно розвиває власний проєкт «Бабин бучок», збираючи та скануючи старі фотографії.

Як проходять експедиції

Ція розповідає, що все почалося з того, що вони просто їздили в експедиції та збирали різні матеріали. Села для подорожей команда обирає інтуїтивно: іноді друзі чи знайомі підказують, де збереглася класна традиція, і вони вирушають туди.

Проте перед виїздом дослідники завжди опрацьовують теоретичні дані про населений пункт. Вони шукають інформацію про старі церкви, вілли, місцеві історії чи спогади старожилів. Тобто їдуть, вже розуміючи, що саме шукатимуть, і відштовхуються від цього. На місце приїжджають рано-вранці, ходять вулицями, спілкуються з людьми.

«Я, наприклад, у Хотинському районі, у селах, сусідніх до Клішківців, чіпляю всіх на певні традиції, — ділиться досвідом засновниця проєкту. — Там є традиція “гуркання” — це коли до дівчат увечері приходили хлопці, і вони виходили в сад говорити. Це робили для того, щоб нарешті побути вдвох, але без зайвих очей, тому що на вулиці просто серед білого дня не можна було вдвох залишатись. Ну і за традицію викрадення нареченої теж постійно чіпляю респондентів», — каже Анастасія.

Команду цікавить архітектура та місцеві особливості, тому в експедиціях вони намагаються багато гуляти. Увагу звертають і на флору та фауну: чим села відрізняються одне від одного, що там вирощують і як загалом виглядають подвір’я. Часом трапляються унікальні знахідки. Наприклад, у Малинцях їм пощастило знайти старий керамічний димар. За словами дівчини, це справжня рідкість і неймовірне щастя — виловити такий артефакт. Але найцінніше — це люди.

«Люблю, коли в селах трапляються такі життєрадісні люди… їм під 90, а вони ще й можуть дивувати. У нас була бабуся в одній експедиції, з нами були дівчата з Канади, які вивчали українські танці. Вони розпитували її, в якийсь момент питають: “Ну а як там цей рух був? Так чи так?”. І ця бабуся, якій 95 років, починає танцювати з ними!» — із захопленням пригадує Ція.

Свої дослідження команда цього року вирішила фіксувати у відеоформаті. Перший відеовипуск присвячений Снячеву — селу, яке вони називають «колискою буковинської України».

Наступний матеріал розкаже про Драчинці та розкриє тему ОУН-УПА. Як зазначає Ція, Січ і Буковина найчастіше не асоціюються між собою, але Драчинці — це великий показник патріотичності з давніх-давен. Також у планах зйомки у Старому Вовчинці. Це село відоме великою кількістю традиційних пісень та унікальним музеєм: місцевий житель створив його із власної колекції, виставивши абсолютно всі експонати у відкритій залі — такого не побачиш більше ніде в області.

Повернення до традицій: «Маланка» та «Співартіль»

У межах ініціативи команда розвиває ще два великих проєкти. За словами Ції, маланкову ходу в Чернівцях вони щорічно організовують із 2023 року. Оскільки нині багато сільських громад вважають такі святкування не на часі, перенесення традиції до міста, де до цього ставляться лояльніше, стало способом зберегти Маланку та дати їй можливість побутувати в цей важкий період.

Другий масштабний проєкт — «Співартіль», що ділиться на весняний та зимовий (різдвяний) сезони. Свідерська наголошує: це не хор і не професійний музичний колектив. Головна мета ініціативи — вивчати традиційні пісні, вчитися співати разом та повертати людям право на повсякденне звучання. Долучитися може будь-хто: про старт кожного нового сезону публічно оголошують заздалегідь.

«Це про побутове, звичайне звучання: коли ти можеш дозволити собі поспівати, якщо тобі погано чи добре, — пояснює Анастасія суть проєкту. — Загалом це дуже крута терапія, як і Маланка. Це такі досить терапевтичні напрямки, які зараз необхідні. У тяжкі часи саме традиція може бути для нас помічною».

І хоча за роки діяльності тут уже сформувалося міцне ком’юніті, учасниці якого традиційно ходять одна до одної колядувати містом із зірками та дзвониками, новим людям у проєкті завжди раді.

Фото надані Анастасією Свідерською

Нет тэгов
Джерело: shpalta.media