Пішов на фронт потайки від рідних: Кілійщина знову втратила свого захисника
Сьогодні, 6 грудня, в День Збройних Сил України, Кілійська громада Ізмаїльського району в жалобі. Першого грудня під час виконання бойового завдання поблизу міста Мар’янка Донецької області загинув військовий, 35-річний уродженець села Василівка Руслан Мельниченко, батько двох неповнолітніх дітей. Він до щему в серці любив могутній Дунай, захоплювався рибалкою. Але понад усе він був закоханий в рідну землю, бо потайки від близьких записався до лав Збройних Сил, аби не спостерігати з тилу, а поруч з українськими титанами вибивати окупантів із неньки-України.
Цю трагічну звістку журналісту інформаційної агенції «Юг.Today» повідомила молодша сестра полеглого воїна Ганна Фрелін.
Народився Руслан 8 лютого 1987 року у Василівці. Тут закінчив місцеву дев’ятирічну школу. Одразу ж хлопець продовжив свій освітянській шлях в нинішньому Арцизькому професійному аграрному ліцеї, розташованому в селі Теплиця Болградського району. У навчальному закладі протягом двох років він опанував фах тракториста.
Далі на Руслана чекало цілком доросле життя, тому він поринув у нього з головою. У дев’ятнадцятирічному віці хлопець вже створив власну родину, а в 2009 році вперше став батьком маленького синочка. Згодом на свій божий народилась чарівна дівчинка Кароліна.
Звісно, молода сім’я, де були маленькі діти, потребувала немалих фінансових статків. Тому Руслан не цурався будь-якої роботи. За його плечима – важкі будні вантажника на ринку «Сьомий кілометр» в Одесі, досвід співпраці з будівельниками в Києві, численні поїздки за кордон на заробітки.
«Коли брат повертався додому із заробітків, кидав дорожні сумки – й одразу на лиман порибалити. Найцікавіше те, що рибу він не їв. Руслана завжди вабила вода, її внутрішні скарби. Тому тут, біля водойми, він міг перебувати цілодобово», – згадує захоплення чоловіка сестра Ганна.
Практично потайки від близьких Руслан у жовтні почав проходити медичну комісію, аби піти добровольцем на фронт. У нього були деякі проблеми зі здоров’ям, що ставили під загрозу його перебування в лавах ЗСУ. Однак Руслан був непохитний у своєму прагненні боронити Україну. Він навіть пригрозив медикам, що якщо його не заберуть до армії з Кілії, то він це зробить в Ізмаїлі.
У рідних чоловіка виникли підозри, коли він попросив віддати йому документи, випрати теплі речі та зібрати певні медикаменти. На запитання матері Руслан відповів коротко: «Я знайшов роботу, але вам туди не можна». Про те, що чоловік їде на передову, близькі дізналися тільки у день його від’їзду – 28 жовтня.
Ганна розповіла нам, що до останнього дня Руслан боявся засмутити рідних, розповідаючи про прекрасні умови перебування на фронті, про те, що проходить навчання. А насправді були окопи, холод та наскрізь промокле взуття.
«Останній раз 30 листопада він повідомив нам, що буде ще тиждень на навчаннях. Зранку 1 грудня написав коханій в Кілії тепле побажання. На цьому з ним зв’язок увірвався», – з жалем зізнається Ганна.
Руслан був справжнім захисником України, надійною опорою для сестер, старшої 38-річної Анжели та молодшої 32-річної Гани, прикладом для наслідування тринадцятирічному сину Костянтину, найкращим батьком для десятирічної доньки Кароліни. Трагічні слова на скрижалі війни – БУВ…
Це велика втрата для рідних, для Кілійщини та всього українського народу! Він боронив Україну та її громадян, бився за свободу та територіальну цілісність нашої держави!
Руслан загинув на своїй землі як Герой, віддавши власне життя за кожного з нас.
Колектив інформаційної агенції «Юг.Today» співчуває рідним і близьким захисника. Ми стоїмо поруч у спільній біді, схиляємо голову у скорботі. Нехай Господь поселить його в Небесному Царстві, а вам дасть сил та душевної стійкості пережити цю втрату.
Герої не вмирають! Але, на жаль, ще достеменно невідомо. коли тіло загиблого Руслана Мельниченка прибуде до рідної домівки, аби Кілійщина гідно провела воїна в останню путь.
Інна ДЕРМЕНЖІ, фото – Ганна ФРЕЛІН
Одеса : yug.today