«Щоб діти пам’ятали»: як гуцули на Буковині зберігають свою культуру. ФОТОРЕПОРТАЖ

Юрій і Лілія Холевани — подружжя гуцулів із Буковини. Вони живуть у Міжбродах, в Усть-Путильській сільській громаді Вижницького району. Тато Лілії Марко був відомим на Вижниччині теслярем. Він заснував декілька музеїв ремісництва. Зараз його справу продовжує зять. Юрій викладає у школі трудове навчання, а поза роботою — вирізьблює з дерева. Лілія — вишиває гуцульські орнаменти та вчиться плести гердани.

У своєму будинку Холевани зібрали цілий музей власної родини. Тут на стіні — 6 поколінь, деякі фото — ще з позаминулого століття. Біля них — двохсотрічні намиста та гердани, весільні рушники, які вишила ще прабабуся. Багато речей вони знайшли занедбаними — в сараях чи на горищі. 

Румунську карту 1926 року, на якій позначений буковинський регіон, Юрій знайшов уже наполовину розірваною десь у закутку. Він її відновив, і тепер показує гостям. 

«Ми збираємо це для дітей. Щоб вони знали своїх предків. Бо якщо не знатимуть свого минулого, то що з них буде? Це важливо — пам’ятати свою культуру й історію. Тому я час від часу їм розповідаю історію і традиції нашої родини», — розповідає Юрій.

Юрій за професією столяр. Та йому не цікаво складати меблі. Його улюблена справа — вирізьблювати декоративні предмети в гуцульському стилі. Він знаходить старі речі у закинутих будинках та реставрує їх.

Каже, що трохи вчився й у тестя Марка, а тепер поради вже нема в кого спитати. У своїй майстерні, яка розташована навпроти будинку, Юрій проводить увесь свій вільний час.

«Мені цікаво одного дня виточити ту тарілку, іншого — вирізьбити ручку для ножа. Коли маю до цього охоту, можу за день декілька різних робіт закінчити. Я хочу, щоб коли мене згадуватимуть онуки, казатимуть: “Та не був у нас такий пустий дід, щось робив таки”», — жартує чоловік.

Свої вироби Юрій не продає, а просто складає в будинку. Більшість часу в нього займає робота в школі, тому для різьблення він не завжди знаходить зайву годину. Втім, своє ремесло показує й учням — приносить до школи заготовки та вирізає разом із дітьми. 

Проте Юрій каже, що ремісництво на Буковині не розвивається — нема конкуренції. 

«Раніше кожен гуцул мав уміти щось робити, бо без цього б не вижив. Зараз досі хтось плете, щось робить руками, готує. Але це вже далеко не так масово, як було раніше. Тому що робота знецінилася». 

За його словами, ремесло більше розвинуте на Франківщині. Там є відомий в Україні Косівський базар. 

«Коли ти приходиш туди торгувати — дивишся що виставляють твої сусіди. Та й собі думаєш: «Зроблю щось краще, щоб продати!» З цього жили. Завдяки цьому й розвивалося ремесло». 

Подружжя Холеванів дуже цікавиться історією краю. Особливо важливо їм почути розповіді старожитців, дізнатися про старі звичаї чи предмети, які використовували предки. 

Одна з традицій, якої дотримується Юрій, — вирізає тарілки на свята для гостей: на Святвечір, Великдень чи навіть «за поману» — усім родичам та друзям, разом із їжею, Юрій дарує вирізьблені власноруч тарілки.

*Шпальта розпочинає цикл репортажів про ремісників та майстрів Буковини, які зберігають культуру та традиції регіону. Це перший матеріал у рамках серії.

Рамка до дзеркала, яку Юрій витесав власноруч

Старовинне прабабусине намисто та нові гердани

Традиційна гуцульська каблучка

Сорочка, яку вишила Лілія Холеван

Фото Діани Данилюк

Нет тэгов
Джерело: shpalta.media