Цвіт Болградського району: в столичному госпіталі від важких поранень помер гранатометник із позивним «Одеса»

За її словами, Євген народився 10 квітня 1995 році в місті Арцизі, де закінчив школу №5. Згодом продовжував здобувати освіту в Ізмаїльському вищому професійному училищі №9, де отримав фах бармена-офіціанта, але свій диплом не встиг забрати. Одразу ж хлопець пішов на строкову службу до Івано-Франківської області. Восени 2014 року він разом із своїми побратимами боронив Донецьк від ворожої орди, за що вже у 19-річному віці отримав статус учасника АТО. Після двох років армії Євген залишився в Івано-Франківську, де майже до початку широкомасштабного вторгнення рф на територію України працював в торгівельній сфері.

Євген приїхав погостити до батьків за день до початку війни, 23 лютого. І так сталося, що не повернувся назад до Івано-Франківська. Хлопець спочатку вступив до лав територіальної оборони Арцизької громади, потім проходив службу в одній із військових частин Одеської області. У кінці лютого цього року він із десятками своїх товаришів по службі відбивали численні атаки ворога в пекельному місті Бахмут на Донеччині.

На жаль, у ніч з 8 на 9 березня військовий внаслідок ворожого артилерійського обстрілу отримав наскрізне осколкове поранення трахеї, бронхів, легенів та хребту. Вже зранку дев’ятого березня боєць у надважкому стані потрапив до реанімації однієї з лікарень Дніпра. А 23 лютого за допомогою санавіації хлопця транспортували у військовий клінічний шпиталь Києва, де він теж потрапив до реанімації торакальної хірургії. Однак внаслідок отриманих важких поранень серце гранатометника не витримало – 29 березня він помер у лікарні, не приходячи до тями. Ненависні, кляті окупанти зупинили серце молодого чоловіка, сповненого сил та енергії, з гарними мріями про життя у вільній Україні.

Мати бійця Галина із сумом згадує, що її син серед побратимів отримав позивний «Одеса» за неповторне почуття гумору та відверту усмішку. Та й ще хлопець народився 10 квітня, в той день, коли це місто в 1944 році звільнили від фашистських загарбників. Водночас вдома чекали на повернення старшого брата 21-річна сестра Аліна, сімнадцятирічні двійнята Руслан та Максим.

«Євген був напрочуд доброю та відкритою людиною. Завжди був готовий зняти останню сорочку, аби допомогти друзям та близьким», – зізналася нам Галина.

Ще до відправлення в Донецьку область хлопець встиг купити весільні обручки, аби після повернення з Бахмута побратися з коханою Наталею, яка родом з-під Кривого Рогу Дніпропетровської області. Наречена повідомила нам, що останньою найзаповітнішою мрією Євгена було створити власну родину, де б на світ з’явилися три красуні-донечки. Але не судилося…

Колектив інформаційної агенція «Юг.Today» висловлює рідним, друзям, усім, хто любив та поважав Євгена, найщиріші співчуття з приводу непоправної втрати. Нехай нашому захиснику земля буде пухом, а пам’ять про героїчного сина України вічно зберігатиметься у наших серцях.

Інна ДЕРМЕНЖІ

Одеса : yug.today