Моряк з Ізмаїльщини воює у складі «Сталевого кордону» і мріє повернутися після Перемоги в море

«У мене румунське прізвище – Марінеску. За історією Марінеско був моряком та першим ворогом Гітлера. Крім того, у мене морська сім’я: батько моряк і два його брати теж моряки. Можна сказати, що у нас пів екіпажу можна з родини зібрати. Ось я і вирішив піти в море. Професія моряка для мене це поклик серця. Для мене в морі спокійніше, ніж удома, тому що я точно знаю, що на мене чекає найближчі півроку або 4 місяці. А вдома – кожен день сюрприз», – розповідає Дмитро.

Моряк розповідає, що 23 лютого минулого року його батько списався з рейсу. У чоловіка почала боліти підшлункова, тож він вирішив трохи підлікуватися на березі. 

«Ввечері я зустрічав його в аеропорту. О другій годині ми приїхали додому, у всіх настрій шикарний, а за кілька годин мене розбудила дружина і каже, що у нас «надзвичайний стан», а я відразу зрозумів – почалася війна. Я не тішив себе надіями, що це закінчиться за декілька днів, адже я готувався до цієї новини. Я коли був на судні, то в нас капітан був політологом. Саме він і розповідав, пояснював чого чекати. Усі його прогнози здійснилися», – згадує чоловік.

Дмитро каже, що день 24 лютого  став днем, коли ти розумієш, хто справжній друг. У цій метушні мало було подбати лише про свою сім’ю, потрібно було ще допомогти родинам друзів. Багато моряків на той час були у рейсі, а  їхні дружини з дітьми залишилися самі.

«Мені зателефонував мій товариш і попросив забрати свою старшу доньку з Білгорода-Дністровського. Вона там вчиться у медучилищі. О сьомій ранку їм сказали виїхати з гуртожитку, і у студентів почалася паніка. Маршрутки забиті, виїхати нічим. Ось я і поїхав їй допомогти. Коли ми поверталися додому, то ми одні їхали в бік Одеси, всі інші машини їхали навпаки з міста. Ну, це зрозуміло, ніхто не знав, що буде», – продовжує свою розповідь моряк.

Своє рішення приєднатися до ЗСУ чоловік називає усвідомленим.

«Але, на жаль, я мобілізувався не відразу. Я на той момент навчався заочно в магістратурі НУ «ОМА». Так збіглося, що я закрив сесію і одразу стався приліт по Лощинівці біля Ізмаїла, де ми жили з сім’єю. І я зрозумів, що часу чекати більше немає. Ось так я і мобілізувався. Адже мені потрібно захищати країну і разом із товаришами по службі вести її до Перемоги. Спочатку дружина була проти, але з часом прийняла моє рішення. Адже вона розуміє, що я це роблю для них, щоб у мого сина було майбутнє в Україні, щоб він зміг вчиться, працювати на батьківщині, а не на чужому континенті. Він до речі мені постійно надсилає листи разом із посилками. Пише, що сумує і що дуже чекає вдома з Перемогою», – ділиться спогадами Дмитро.

Зараз Дмитро Маринеску воює в складі Гвардії Наступу «Сталевий кордон». Головною мотивацією тримати зброю в руках називає свою родину.

«Можна навіть сказати, що це мій обов’язок перед ними, адже ми не повинні пропустити цю нечисть у наші краї. Потрібно зупинити їх там, де вони зараз», – впевнений наш земляк.

А ще Дмитро каже, що зараз дуже сумує за морем.

«Усе б віддав, щоб зараз пакувати речі в рейс. Щойно закінчиться війна, я поїду до рідних. А потім одразу займуся пошуками роботи. На судні вже й відпочивати буду», – ділиться планами і мріями моряк.

Підготувала Діана ГЕРГІНОВА

Одеса : yug.today