У Чернівцях у День вишиванки жінки ВПО ходили червоною доріжкою в традиційному буковинському одязі

Водночас на виставці представляли фотопортрети цих жінок на фоні відомих архітектурних локацій Чернівців. Надихнула на захід «Переможна вишиванка» пані Галина Українець, яка колекціонує сорочки. Саме вона вдягала моделей у традиційні буковинські образи. 

«Ми побачили ці вишиванки в її колекції, і нам спала на думку ідея такого заходу», — розповідає очільниця Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради Наталія Фрунзе. 

«Вона полягала в тому, щоб ці вишиванки одягнули жінки з інших регіонів, які відчувають себе українками, які люблять Україну. Вони є підопічними та отримують соцпослуги в «Турботі», займаються там. Уже понад рік тут живуть і інтегруються», — розповіла Фрунзе в коментарі журналістам. 

Героїням, які сьогодні виступають на червоній доріжці,  по 60-70 років. Вони з 12 різних міст України. Першою моделлю була Тамара Дідик, адміністраторка юридичної компанії з Ірпеня. 

Вона розповідає, що вранці 24 лютого прокинулася від дзвінка — їй розповіли, що почалася війна. З боку Гостомеля лунали вибухи, бомбардували аеродром. Із Чернівців їй зателефонували друзі та просили приїхати. Вона встигла виїхати за день до окупації, і тепер живе в Чернівцях. Її квартира в Ірпені зруйнована. 

Зінаїда Вороненко, провізорка з міста Бахмута. Вся родина жінки проживала у місті, коли почалася війна. Виїхали вони швидко: спершу на захід України, потім у Чернівці. Цього березня Зінаїда дізналася, що її хата згоріла. 

Тетяна Савченко — економістка зі Слов’янська. Вона виїжджала з дому вже вдруге, адже 2014 року російська окупація міста тривала два місяці. 2022-го вона виїжджала з Краматорська евакуаційним потягом, де в купе їхало по 8-9 людей. 

Наталія Воюшина, держслужбовиця з Луганська. 2014 року виїхала з Луганська до Сєверодонецька. 2022-го їй довелося виїжджати знову. Багато років тому брала участь у змаганнях у Чернівцях, тому трохи знала місто. Тож приїхала сюди.

Ольга Тарасова — педагогиня з Миколаєва. Переживши щоденні обстріли та відсутність технічної води, вона виїхала, лише коли сину стало гірше: він переніс другий інсульт, а медичної допомоги не було. У Чернівцях вона залишилася, коли тут підлікували сина. 

Наталія Ткаченко — підполковниця у відставці з Києва. Народилася і вчилася в Чернівцях, жила та працювала в Києві. Коли почалася війна, повернулася додому. Її батько Леонід розбудовував та очолював завод «Кварц». 

Зоя Михайленко з Харкова. Декілька днів жила під сильними обстрілами, врешті вирішила виїхати до Чернівців. 

Тетяна Каленик — бухгалтерка з Нової Каховки. З початку війни їй з родиною довелося жити у підвалі та ховатися від сильних обстрілів. Вони виїхали у квітні 2022 року. З Каховки до Кропивницького подолали 19 російських блокпостів, потрапили під обстріл, але все обійшлося. 

Тетяна Крижко — майстриня-модельєрка з міста Запоріжжя. Спершу до Чернівців відправила своїх дітей, а сама залишилися жити з чоловіком під обстрілами. У травні 2022 року вони вирішили поїхати провідати дітей, тоді й залишилися тут.

А також Ніна Кабанець — бухгалтерка з міста Вознесенська, Ірина Оніщук — медична сестра з Краматорська та Валентина Чорненька — педагогиня з Мирнограда.

Під час виходу на червону доріжку моделям вручали картини з їхніми фотопортретами на фоні видатних місць у Чернівцях. 

Фото Ігоря Константинюка

Нет тэгов
Джерело: shpalta.media