Незламність і впевненість у Перемозі: важкопоранений боєць із Кілійщини знову поривається на фронт
Нещодавно 26-річний військовий з позивним «Кадей» із Кілійщини став героєм сюжету видання «Суспільне. Черкаси», в якому розповідається історія незламного пораненого на Донеччині бійця. Нині він лікується в одній із лікарень Черкащини. Сюди він потрапив із важким пораненням руки. Майже місяць медики борються за кожен рух військового. А от сам Кадей запевняє, що після одужання неодмінно повернеться на фронт.
Слід зазначити, що в репортажі черкаських журналістів не вказується, звідкіля родом поранений військовослужбовець. Кадей вже починає потроху пересуватися, намагаючись пройти кілька метрів до вбиральні і назад в палату. Боєць зізнається журналістам, що поки це його рекорд.
За словами Кадея, в лікарні він перебуває місяць. Про важке порання сповістив тільки батька, а матір не хотів турбувати. Жінка дізналася про стан сина тільки на четверту добу.
Як повідомляється в сюжеті, важкі порання руки та передпліччя отримав під час боїв на Донбасі.
«При відході мені в руку попала ворожа розривна куля. На позиції ми недовго відстрілювалися. Потім підтягнулися хлопці, надавши можливість нам відійти», — розповідає Кадей.
Лікар-травматолог Іван Зотіков повідомив, що хлопцю довелося провести доволі високотехнологічну операцію. Черкаські лікарі зробили паховий лоскут, підшили руку до живота для того, щоб закрити дефект м’яких тканин.
Воювати боєць з позивним «Кадей» пішов ще у 2015 році під час п’ятої хвилі мобілізації. І з того часу хлопець майже постійно знаходився на передовій.
Кадей с жалем констатує, що сім років тому воювати було не так жахливо, як зараз. Та свій нинішній страх хлопцю вдавалося подолати мотивацією.
«Я стою на Сході України задля того, щоб у мене вдома не було таких руїн. Я не хочу, щоб до моєї домівки пройшов «руський Ванька» та танком розніс дім, де проживаються мої батьки та маленькі сини», – підкреслює свою позицію боєць.
Як згодом відомо стало із соціальних мереж, військовий з позивним «Кадей» народився 3 січня 1996 року в селі Шевченково колишнього Кілійського району ( зараз – Кілійська громада Ізмаїльського району). Про це журналісту інформаційної агенції «Юг.Today» розповіла мати бійця Світлана Кадиу. ЇЇ молодший син Микола закінчив місцеву школу в 2013 році, після чого вступив до Кілійського професійного ліцею, опанувавши фах тракториста. Молодий спеціаліст не пішов працювати за професією, а одразу ж забажав стати на захист рідної держави на Донбасі, вступивши до лав Збройних Сил України. На службі після військкомату хлопчина опинився в селищі Хлібодарське, що розташоване під Одесою, де підписав контракт на три роки.
У 2015 році одразу потрапив в зону ООС, а саме до Авдіївки Донецької області. Кожні півроку змінював місце дислокації, перебуваючи то на Донбасі, то під Одесою.
В 2018 році, після подовження контракту, боєць перевівся до Миколаєва, постійно повертаючись на Схід України. Війна застала хлопця десь під Донецьком. За сім років свого перебування на Донбасі, згадує мати Миколи, хлопець серйозних поранень не отримував, було декілька подряпин на руці та в області ребер. Цього року у лютому Микола повинен був повернутися у відпустку додому, побачити своїх двох синів трьох і чотирьох років. Але не судилося… 24 лютого росія вторгалася на територію України, тому боронити рідну державу від масштабної окупації ворога стало надважливою місією.
Перед пораненням, першого травня Світлана Андріївна по телефону спілкувалася зі своїм молодшим сином, який попередив неньку, що не зможе з нею якийсь час тримати зв’язок. Через чотири дні Микола сповістив батька, що отримав важке поранення під Краматорськом Донецької області та госпіталізований в одну з лікарень Черкащини. Боєць попросив не замучувати маму і не розповідати про його стан здоров’я. Вже через декілька днів Микола зателефонував Світлані Андріївні, під час розмови заспокоював, що все буду добре.
Жінка не стримує сліз, коли розповідає про Миколу. Зізнається, що хотіла одразу поїхати до нього в лікарню. Але хлопець категорично заборонив приїздити до нього, запевняючи, що сам повернеться після Перемоги. Жінка наголошує на тому, що Микола завжди був чуйним, добрим та турботливим хлопцем, відвідував церковну школу, полюбляв рибалити та займатися волейболом. Але найбільшим дарунком долі вважає своїх синів-погодок, які народилися 12 і 13 квітня. Він переконаний: такі близькі дати народження своїх дітей символом того, що по життю брати будуть завжди поруч.
Але після реабілітації Микола поривається знову повернутися на фронт, щоб помститися рашистам, перш за все, за смерть побратимів і не пустити війська рф до рідної Одещини. Хлопець готовий боронити Україну і однією рукою, бо завжди був патріотом своєї країни. Микола впевнений, що сила українців в їх згуртованості, тому Перемога буде неодмінно за нашою державою.
Підготувала Інна ДЕРМЕНЖІ
Одеса : yug.today