Пам’яті захисника «Азовсталі», молодшого сержанта Ярослава Сидоренка (позивний «Крейзі»)

Пам’яті захисника «Азовсталі», молодшого сержанта Ярослава Сидоренка (позивний «Крейзі») Хвилина мовчання 28.05.2025 09:00 Укрінформ Був найстаршим із трьох братів-воїнів

Ярослав народився 16 січня 1977 року у Тюменській області РРФСР, однак дитинство та юність провів у Фастові на Київщині. Його родина була багатодітною: в ній підростало двоє доньок та четверо синів.

У Фастові Ярослав закінчив ліцей, після чого працював у сімейній будівельній фірмі. Любив грати в шахи та пінг-понг. 

Чоловік мав активну громадянську позицію, був одним із учасників Революції Гідності. Після її завершення та початку російської агресії проти України приєднався до лав "Азову" – тоді ще окремого загону спеціального призначення. Обіймав посаду командира кулеметного відділення-старшого кулеметника взводу вогневої підтримки. 

Ярослав брав участь у боях на Світлодарській дузі та Широкинській операції. Спочатку рідні, за винятком братів, не знали, що чоловік перебуває на передовій. Дізналися про це вже із одного із випусків новин на телебаченні. У сюжеті йшлося про пораненого воїна, який святкує День народження у шпиталі, в якому рідні й впізнали Ярослава. 

Попри поранення, службу у спецпідрозділі Ярослав не переривав. До початку повномасштабного вторгнення він залишався у Маріуполі. А вже після 24 лютого 2022 року до нього приєдналися двоє братів – Андрій та Віталій. 

"Як почалася велика війна, ми були у Маріуполі, потім – на «Азовсталі». Спілкувалися в месенджері лише коли знаходили зв’язок. Ярослав намагався підтримувати морально, хоча сам не раз прощався зі мною. Ситуація на його ділянці була вкрай складною. Я казав: «Ти маєш вижити, моїм дітям потрібен дядько». А він відповідав: «Це ти маєш вижити, твоїм дітям потрібен батько»", – згадував Віталій.

Один із братів, Андрій, загинув 15 квітня 2022 року на «Азовсталі». "Про його загибель я повідомив Ярославу по рації. У відповідь було лише коротке, але таке промовисте: «Все, давай, у мене немає часу». По інтонації та різкості я відчув увесь його біль та розпач", – розповів Віталій. 

А вже перед здачею у полон Ярослав прийшов до брата в укриття, діставши десь солодощі та мелену каву. "Подолати той шлях по заводу – це як пройти сотню кілометрів з хижими звірами. Ярослав сварився, що я не розповів про своє поранення. Ми сфотографувалися. Те спільне фото виявилося нашим останнім", – згадував Віталій. 

За день до виведення українських оборонців «Азовсталі» та запроторення до сумнозвісної Оленівки Ярослав зміг одружитися з коханою. Віталій же потрапив до оленівського табору 17 травня, і щодень чекав там на брата, щоб пройти полон разом. Про його загибель внаслідок російського обстрілу дізнався уже в ніч на 21 травня. Поховати воїна змогли лише 8 січня 2024 року. 

"Нас у батьків було четверо синів і дві дочки. Ярослав був старшим серед братів. Він був наймудрішим, завжди підтримував та уважно слухав", – зазначив Віталій. 

Він згадує, що брат завжди сумлінно виконував службові обов’язки та був вірний своєму підрозділу, побратимам, командиру. "Його дуже любили мої діти та близькі. Поважали побратими. Завжди могли прийти за порадою, бо вважали його мудрим та розсудливим", – каже Віталій. 

У Ярослава залишилося двоє пасинків від першого шлюбу дружини. Один із них також був оборонцем Маріуполя, де отримав поранення та втратив ногу. 

Ярослав Сидоренко нагороджений пам’ятним знаком "Захисник Маріуполя", медаллю "За звільнення Маріуполя" та "За військову службу Україні", посмертно – орденом "За мужність" ІІІ ступеня. На честь двох загиблих братів Сидоренків у Фастові перейменували колишню вулицю Гагаріна. 

Вічна пам’ять Герою! 

За матеріалами ФастівNews.City, платформи пам’яті "Меморіал"

Фото з сімейного архіву

ukrinform